noddeat

Давно хотів написати цей пост, ще коли був студентом, в мене виникали такі думки. Зараз я вже не студент, тому моя думка буде звучати більш «солідно», й ніхто не зможе мене звинуватити в бажанні «прохалявити». Отож, у Могилянці здавна існувало так зване «вільне відвідування лекцій», себто офіційно було дозволено на лекції не ходити, а викладач не мав права за це карати чи вести список відвідувачів. Не знаю, хто був автором цього правила, але великий йому респект: це чи не єдина корисна і новаторська ідея, яка дійсно є революційною й дожила до наших часів. На практиці воно, звісно, працювало дуже криво: багатьом викладачам ідея не подобалася, а одного разу керівництво КМА навіть хотіло її скасувати. На моїй пам’яті була одна викладачка, з економіки, здається, яка хотіла впровадити бонусні бали за відвідування лекцій, але скарга студентів змусила її від цього відмовитися. Інші викладачі чинили більш хитро: вони мотивували студентів ходити на лекції тим, що перевіряли їх конспекти або викладали якусь фігню, яку важко було знайти в підручниках. На моїй пам’яті мало який викладач ділився нотатками своїх лекцій. Дехто просто запам’ятовував, хто ходив, а хто не ходив, і намагався робити «проблеми» останнім.

Утім, це все робили погані лектори, цілком справедливо побоюючись, що інакше ніхто на їх лекції ходити не буде. Поганих можна поділити умовно на дві групи:
1. Ті, які тямлять у своєму предметі, але не можуть його нормально викласти. Зазвичай вони просто не відчувають рівня авдиторії та викладають занадто складно, не тримаючись логіки, не вміють поставити себе на місце слухачів. Коли такі люди провадять наукові семінари, то їх засипають уточнювальними питаннями, намагаючись в такий спосіб щось витягти, але студенти зі зрозумілих причин бояться задавати уточнювальні питання, тому просто сплять на парах.
2. Ті, які не тямлять у своєму предметі, і як наслідок, не можуть його нормально викласти. Їх лекція являє собою повторення колись завчених фраз з різних книжок, поверхове викладення. Ці викладачі не можуть відповідати на уточнювальні питання, а тому намагаються зробити все, щоб питань не виникало.

Є ще третя група: це викладачі, які викладають занадто прості й банальні для авдиторії речі. Як правило, вони не цікавляться тим, що знають студенти, а студенти бояться повідомити, що вони це все знають.

Хороші лектори — це ті, які тямлять у своєму предметі, і вміють його викласти. Note, що для того, щоб бути хорошим лектором, не треба бути хорошим науковцем. Можна взагалі не бути науковцем. На Захід від нас хороші лектори обов’язково ведуть конспект і нотатки своїх лекцій, якими діляться зі студентами. Бо що таке лекція в університеті? Лекція — це концентроване викладення певних базових знань (інших в університеті не викладають), які розкидані по підручниках і монографіях з метою зекономити час студента. Вільне відвідування лекцій — це надання студенту вибору, як отримати знання: або сидіти в бібліотеці з книжками, або сходити на лекцію та прослухати все викладене в них швидко. Здавалося б, вільне відвідування мало мотивувати викладачів давати хороші лекції, на які б студенти ходили без палиці. Однак, все є так, як є. Викладачі бояться давати свої конспекти, бо вони викладають дослівно те, що в них написано. Яка користь з такої лекції? Понадто, технології дозволяють один раз записати лекцію на відео, щоб студент міг слухати її вдома. Яка тоді мотивація буде ходити на лекції?

Очевидно, роль лекції та викладача в університеті має бути переосмислена. Викладач — це в першу чергу «тренер», який допомагає студенту швидше опанувати потрібний матеріал, дає можливість розібратися в тому, що написано в книжках і конспектах, допомагає застосовувати знання на практиці. За цих умов лекція в сучасному українському вигляді не є продуктивним методом отримання знань. Краще, якби лекцій не було взагалі: нехай студент прочитає шерег речей з підручників, а викладач потім влаштує колоквіум: сесію питань-відповідей. З іншого боку, коли студентів сотня, а викладач один, то це зробити складно. Але і тут вміст лекції має допасовуватися до потреб авдиторії. Для цього можна влаштувати, наприклад, онлайн спілкування на спеціальному форумі.

Адже, основна мета лекції і семінарів — це навчити студента, надати йому знання, а викладачі часто про це забувають.

Короткі підсумки:
— лекція не повинна бути обов’язковою для відвідування,,
— вміст лекції має залежати від того, що вміють студенти, і які в них виникають питання під час самостійного опанування матеріалу,,
— лекцію можна замінювати на колоквіум чи інші форми розмови,,
— врешті-решт, вести конспект і надавати його всім — це обов’язок викладача, а не студента. Невже хтось вірить в те, що механічне переписування формул з дошки сприяє їх розумінню? І навіщо це робити у вік високих технологій?
— викладач має пам’ятати, що він не бог, і не викладає нічого таємного: все його знання в тій чи іншій формі доступне в підручниках, монографіях, статтях тощо. Викладач має лишити за студентом вибір, в якій формі йому застосовувати знання: або ходити на лекціях, або читати все самостійно,,
— викладач не повинен приховувати від студента ті джерела, якими він користується,,
— банально, але факт: багато викладачів не допускає думки про те, що студенти можуть бути розумніші. А дарма.

Врешті-решт, якщо на твої лекції ніхто не ходить, час задуматися, а що в них не так, а не перекидати проблеми на «поганих» студентів.

І ще, технології дійшли до такого рівня, що вже немає ніякої переваги очної освіти над дистанційною (не заочною, а саме дистанційною). От тільки інертність людей ще заважає урівняти ці дві форми освіти.